«Усна історія Степової України».

Подробности

Опубликовано 20.03.2015 10:55

Расширенная справка к проекту:

Формування будь-якої людини починається із його малої батьківщини. Це, здається прописна істина, але її цінність та правдивість стає очевидною із віком, коли невпинний плин часу перетворює твою малу батьківщину та невідворотно її змінює. Сучасні українські мегаполіси Степової України ведуть свої початки від невеликих поселень, що набрали сили та міці лише впродовж останніх півтора століття. І поступово, розширюючись, міста включали до себе жителів сусідніх сіл та селищ, але ж жителі залишалися. Залишалися повсякденні звички, традиції, говірка жителів. Історична пам’ять продовжувала існувати в незалежності від зміни антропогенного ландшафту певного міста.

Впродовж 2006-2012 років на території сучасного міста Запоріжжя працювала археографічна експедиція Запорізького наукового товариства ім. Я. Новицького та Запорізького відділення Інституту української археографії ім. М.С. Грушевського НАН України з метою запису усних розповідей. До її складу також входили студенти, аспіранти та викладачі Запорізького, національного університету, зокрема: Анатолій Бойко, Роман Молдавський, Петро Бойко, Юрій Іріоглу, Тетяна Молдавська та інші. Експедиція мала на меті виявити та зафіксувати історію села, що вже не знайдеш на карті сучасного міста Запоріжжя. Це колишнє село Вознесенка, що на сьогодні стало своєрідним осердям Запоріжжя. До польових експедицій в селах усі були підготовлені. Але тут постало питання проведення опитування в місті, що має свою певну специфіку. Адже в селі опитування проводилося зазвичай у відповідності до сезонного господарського циклу робіт, в місті ж процес опитування більше корелювався із ритмом життя великого населеного пункту.

Що виділяло вознесенців, так це відчуття окремішності від інших жителів міста, їх розуміння, що їх предки зробили для освоєння краю незрівнянно більше від наступних поколінь переселенців.

Місця проведення експедиції було обрано не випадково, адже при тому, що традиційно місто Запоріжжя вважається козацькою столицею України, проте загальновідомим є датування міста від заснування тут Олександрівської фортеці Нової Дніпровської лінії укріплень, тобто першими жителями міста були солдати Російської армії. Проте, як виявили історичні дослідження, ще до заснування Олександрівської фортеці на території майбутнього села Вознесенка існували козацькі зимівники запорожців, що стали основою створення даного села.

Більш того, є версія, що після придушення селянсько-козацького повстання 1596 року під керуванням Северина Наливайка, побратими страченого ватажка розійшлись в пошуках осілого місця та облюбували гору на лівому березі Дніпра (район телевежі) є відомості про 20 сімей козаків-повстанців, серед яких були Булати, Каптюхи, Кармазі, Назаренки, Стовбури, Чирви, які створили та оселились попід горою на березі Дніпра.

І після зруйнування Запорозької Січі та ліквідації Запорозьких Вольностей козаки активно почали оселятися поблизу фортеці. Проте вільна козацька душа прагнула опинитися не за фортечними валами, а ближче до Дніпра, до місць своїх традиційних промислів: рибальства, пасічництва та інших. Так виникає слобода Нешкребівка, населення якої починає швидко зростати за рахунок як козацтва, що сходиться із поруйнованих зимівників, так і завдяки втікачам та переселенцям із центральних та північних територій України. Жителі села облаштовують свій побут та господарство, споруджують церкву, так на берегах Дніпра постає село Вознесенка.

Завдяки родинним переказам та легендам, у Вознесенці зберігалось унікальне середовище запорозької традиції. Як і в інших придніпровських селах Надпоріжжя та Запоріжжя, старі козачі роди користувалися беззаперечним авторитетом, а отже, випрацьовувався механізм захисту козацької традиції. Він був настільки дієвий та стійкий, що бурхливі соціальні та політичні події ХІХ – початку XX століття не могли докорінним чином їх змінити. Саме тому у Вознесенці видатний історик Степової України Я.П. Новицький записував козацькі оповідання та пісні в старих родинах села.

В середовищі вознесенців склався унікальний мікроклімат нащадків запорожців, продовжував існувати в історичній пам’яті населення і багато в чому визначав соціокультурну ситуацію цього унікального краю.